5 квітня 1928 року народилась дослідниця археології епохи бронзи – раннього заліза Крушельницька Лариса Іванівна. Географія досліджень археологині охоплювала захід України у тому числі й Тернопільщину.

Народилася Лариса Крушельницька у м. Стрий Львівської області в мистецькій родині. Батько – Іван Крушельницький – поет, графік, мистецтвознавець. Мати – Галина Левицька – піаністка, професор Львівської консерваторії. У 1934 р., тоді ще маленька Лариса, з родиною батька переїхала до Харкова. Після розстрілів і знищення родини Крушельницьких у 1934 і 1937 роках Лариса повернулася до Львова. У 1943 р. Лариса Крушельницька була змушена з мамою виїхати з окупованого Львова до Відня, а потім до Штутґарту, де вдалося влаштуватися (як студент-гість) на навчання театрального мистецтва в художню Академію. Вилучена, як українка, з навчання в Академії, працювала на алюмінієвому заводі в м. Зінґен.

Переживши в дуже важких умовах роки війни і окупації, Лариса Крушельницька повернулась наприкінці 1945 р. до Львова, де знайшла роботу художника-реставратора в Музеї українського мистецтва. У 1947 р. Лариса Крушельницька переходить на посаду художника-реставратора у Львівський відділ археології Інституту археології АН УРСР. Освіту історика здобула заочно у Львівському університеті у 1960 р, з цього року розпочинає працювати у відділі археології Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України) на посадах: спочатку молодшого, з 1974 р. – старшого, з 1991 р. – провідного наукового співробітника. З 1991 р. по 2003 р. Лариса Крушельницька обіймала посаду директора Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

Наукові зацікавлення дослідниці стосуються культур епохи бронзи – раннього заліза Східної і Центральної Європи, чому присвячені її кандидатська (1973) і докторська (1991) дисертації. Лариса Іванівна є автором понад 160 наукових праць, у тому числі 9 монографій (як автор і співавтор). З-поміж великої кількості польових досліджень у багатьох областях України, звернемо увагу на проведені археологинею дослідження на території Тернопільщини.

У 1977 році учасники Дністрянської експедиції Інституту суспільних наук, що її очолювала Лариса Іванівна, прямуючи на місце стаціонарних досліджень у Чернівецьку область, по дорозі заїхали в с. Чорнокінці Чортківського району. Про виявлені у селі археологічні об’єкти археологиня отримала повідомлення раніше. Обстеживши прокопаний колгоспом рів, було з’ясовано, що він перетинає 6 малих і одну більшу яму, в ямах було виявлено різночасові матеріали. Для ґрунтовнішого з’ясування об’єктів було закладено невеликий розкоп. Завдяки закладеному розкопу вдалось зафіксувати 3 ями та одну споруду. Виявлені там фрагменти кераміки вказували на приналежність об’єктів до культури Ноа. Окрему увагу дослідниця звернула на споруду, сліди якої були представлені згарищем, обгорілим деревом і камінням, що оточувало згарище. Спалене дерево утворювало кут, що нагадував ніс «човна». З обох боків споруди, під нею, були прокладені поперечні балки, діаметр яких: від найвужчої — 5 см, - до грубших — 7-10 см; їх довжина — 60-66 см. З північно-східного боку таких балок було дві. З протилежного боку зафіксовано три балки, які були розташовані густіше. Дослідниця припускала, що ці поперечні балки підкладали під «скриню» або «човна» спеціально для підтримки під час його транспортування і спуску в яму. Як вже було сказано вище, виявлені залишки дерев'яної споруди своєю формою дуже нагадували човен.

В згарищі було зібрано дрібні кальциновані людські кістки, а також фрагменти глиняного посуду. Дане відкриття Лариса Іванівна трактувала, як пам’ятку із кремаційним похованням, досить нетрадиційну для культури Ноа.

Лариса Крушельницька цікавилась проблематикою висоцької культури. За час своєї наукової роботи нею було досліджено чимало висоцьких пам’яток. Як науковий співробітник, дослідниця брала участь у дослідженнях висоцького могильника біля с. Петриків Тернопільського району у 1995, 1996, 1998 рр. в Західноподільській гальштатській експедиції під керівництвом М. Бандрівського. Могильник у с. Петрики має надзвичайно важливе наукове значення та відомий у всьому світі парними похованнями, що були там виявлені.

Бібліографи відзначають, що широкого міжнародного резонансу набули не лише археологічні дослідження Л. Крушельницької, але також її публіцистична діяльність, як директора Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Одним із ранніх таких творів назвемо «Вогнище з первовіку. Із записок археолога», в якому авторка захоплено оповідає про різноманітні перипетії польового життя археологів, зустрічі з цікавими людьми, зрештою, напрочуд легко розмірковує про здавалось би серйозні археологічні проблеми.

Природне неприйняття тоталітаризму у будь-яких його проявах пульсує у всіх без винятку пройнятих болем творах дослідниці. Одним із таких є спогади з життя родини Крушельницьких «Рубали ліс... Спогади галичанки», у якій на майстерно змальованому тлі тогочасної української дійсності, з одного боку – радянської, з другого – польської окупації, представлено трагедію родини Крушельницьких, значну частину якої знищив більшовицький режим.

Пройшовши тяжкі поневіряння, Лариса Крушельницька вижила і змогла  знайти в собі  сили та натхнення для вивчення давнього минулого України, її археологічний доробок має важливе значення та заслуговує на відзначення у цей день.

**Допис написано за матеріалами наукових публікацій та монографій: Бандрівський М. Лариса Крушельницька: життя віддане науці, Бандрівський М. Могильник в Петрикові біля Тернополя в контексті поховального обряду висоцької культури і Крушельницька Л. Культура Ноа на землях України.