Продовжуємо закулісний екскурс процесу підготовки унікальних відео-екскурсій у форматі відео 360°, які виконувались в рамках ґрантового проєкту «Віртуальні 3-D тури унікальними оборонними пам`ятками Тернопільщини» за підтримки Українського культурного фонду. Підготовка відео-екскурсій у такому форматі, виявилась можливою завдяки професійній взаємодії співробітників нашого Центру та працівників ТО КП "Кінодністер", силами яких відзнято та змонтовано усі відеоролики. Аби відео-тур відображав якомога повніше усю красу об’єкта, їх зйомка проводилась згідно чітких вказівок, що їх надавали співробітники Центру. Отож, на цей раз хочемо розповісти про об’єкти, зйомка яких проводилась на Бережанщині. Це — Костел Успіння Богородиці у с. Біще та Костел Пресвятої Богородиці в с. Підвисоке.

Костел Успіння Богородиці в селі Біще знаходиться в урочищі, що зветься Замок або Вали. Промовиста назва цих урочищ походить від збереженої там системи валів часів райковецької (VІІІ-ІХ ст.) та давньоруської (ХІІ-ХІІІ ст.) культур. Систему валів складали: сім валів з північної сторони, по п’ять – із західної та південної. У східній частині вали менш помітні, бо ця частина вже давно була забудована, додатково з цієї ж сторони гору захищав великий став, що простягався на північ між селами Біще та Поручином. Перша документальна згадка про село датується 1399 роком, де Біще згадується як місто.

Сучасний мурований-храм фортеця стоїть не на пустому місці. Як вважається, спочатку там знаходилась церква св. Миколая, її існування підтверджують знахідки кам’яних хрестів із кириличними написами. На підвалинах старого українського храму орденом оо. Францишканців був заснований дерев’яний костел Пречистої Марії Матері Божої.

Перші набіги турків і татар на Біще відбулиць 1498 року. Саме турки згідно переказів спалили костел разом з містом. У 1621 р. татари пограбували святиню та порубали образИ. Новий, мурований з тесаного каменю, костел Успіння Богородиці збудовано між 1624–1638 рр. Ця велична оборонно-храмова споруда стоїть посеред сучасного села, і як говорить переказ, на штучно насипаній горі, що зветься Говдою. Фундатором його була Катерина Синявська, дружина покійного коронного підчашого, Адама Єроніма Синявського.

Родина Синявських з Бережан, слід вказати, не лише фундувала будівництво костелу, але й дарували до святині ікони та реліквії. У головний вівтар було передано роботи з майстерні Іоана Пфістера. Також у вівтар вміщено образ Матері Божої з дитятком, яку привіз Олександр Синявський з Риму в 1622 р. За настоятеля о. Станіслава Бжежанського, котрий працював тут у 1693-1738 рр., костел було перебудовано, він отримав виразний оборонний характер, причому ця перебудова завершилась до 1716 року, коли парафію відвідував архієпископ Ян Скарбек.

Храм був збудований з пісковику у готично-ренесансному стилі, з елементами романської архітектури (у нижній ярус оборонної вежі вписано портал). Твердий, тесаний та добре припасований камінь, з якого складалися її стіни, унеможливлював (разом з іншими природними та штучними умовами) ефективний обстріл і, як наслідок цього, ефективний ворожий напад. Цей костел – хрестоподібний у плані, складався з прямокутної нави, двох бічних каплиць і багатокутного пресвітерію. Головним фасадом був західний, який фланкований оборонною баштою, що складається з трьох ярусів. Товсті стіни у 1,5 метра, бійниці у північній та південній стінах, класичні ознаки оборонного призначення. Ренесансний декор репрезентований у вигляді білокам'яних різьблених порталів, які прикрашали склепіння, а також – стрілчаста арка, оформлена розетками. Верхній ярус башти не має перекриття, а два нижні яруси перекрито хрестоподібними склепіннями. На другому ярусі башти видніється первинне стрілчасте вікно.

Кам’яний ренесансний портал теж роботи славетного скульптора Іоана Пфістера. Портал має дві колони, капітелі яких мають багату рослинну різьбу і опираються на цоколі, оздоблені головами левів (подібно до колон на фасадній стіни каплиці Боїмів у Львові). В кутах профільованої арки  - плоска різьба пальмового листя. На фронтоні вежі – кам’яні різьблені Пфістером фігури Матері Божої з Дитятком і св. Єроніма. Вікно, що замуровано над порталом ренесансне, всі інші романські, через те що вони були найбільш пристосовані до потреб фортифікаційного характеру, як і взагалі романський архітектурний стиль.

У 1739 р. ослаблені мури оборонного костелу підперто контрфорсами. У 1763 р. костел накрито новим дахом. В інвентарі костелу було 24 гаківниці, кілька гармат і мортир, яничарок, бомб, карабінів, 60 мушкетів і багато різноманітних гарматних пристроїв. Бібліотека костелу нараховувала 103 позиції. Увесь арсенал та коштовності реквізувала австрійська влада у 1784-1785 рр. Протягом ХІХ століття костел по різному оновлюється.

Костел пережив реставрацію після варварського приходу російських військ на територію Галичини в Першій світовій війні. В 1944 р. згорів дах костелу і він стояв руйнуючись. Радянська влада закрила храм, а в 1970-х роках перетворила костел на склад хімікатів. Різьблені в майстерні Іоана Пфістера фігури патронів родини Синявських – святих Єроніма, Катерини, Миколая, Ельжбети, а також голови ангелів-серафимів, різьблену скульптуру розп’яття Ісуса Христа з вівтаря південної каплиці у 1965 р. були вивезені до Львова і зараз знаходяться в запасниках Львівської національної галереї мистецтв.

У пострадянський період святиню почистили, інколи в ній відправляли Меси. 2009 року настоятель парафії cв. Апостола Петра і Павла у Бережанах о. Андрій Ремінець узявся за відновлення зруйнованого храму.

Відтоді йде активна робота у цьому напрямку. Зокрема, у червні 2014 року почали відновлювати дах, щоб зупинити руйнування костелу. Від 2014 р. оборонний костел рішенням Тернопільської обласної ради передано римо-католицькій громаді с. Біще. Відреставрований костел освятили 26 липня 2015 року (пам’ятка культурної спадщини національного значення др. пол. XVI – поч. XVIІ ст.).

Другою пам’яткою сакральної архітектури є костел (тепер церква греко-католицького обряду) у селі Підвисоке.

Вперше Підвисоке згадується 30 січня 1447 року в книгах галицького суду. Наступна згадка: 19 жовтня 1524 року Мартин та його двоюрідний брат Федько, повернувшись з турецької неволі, отримали підтвердження на володіння дідичним поселенням Підвисоким. У 1548 році поселенням володів Яків Висоцький, а у 1578 році належало Івану — сину Михайла та Івану — сину Васьки Підвисоцьких. Шостого березня 1595 р. Сигизмунд ІІІ дозволив Янові Висоцькому закласти містечко Підвисоке, надавши йому одразу ж Магдебурзьке право. Привілей про це був підтверджений королем у 1626 р. В цей же рік містечко було зруйновано татарами майже вщент. Зрештою, внаслідок частих нападів татар воно занепало і наприкінці XVII ст. Підвисоке знову стає селом. Подальші століття Підвисоке переходить із рук у руки родин Дольських, Калиновських, Якубович і Волфарт.

Перший дерев’яний костел був побудований скоріш за все одночасно з заснуванням парафії власником села Яном Висоцьким у 1618 р. або трохи раніше. Як все село, так і храмова святиня постійно потерпала від нападів татар. Особливо нищівного руйнування костел зазнав під час нападу 1626 р. У 1741 р. костел був описаний як «руїни або стіни без даху та дверей».

У 1869 р. побудований новий кам’яний костел невеликого розміру, критий ґонтом, а каплицю розібрано. Костел був освячений єпископом Яном Пузиною 21 серпня 1892 р. як костел Різдва Пресвятої Діви Марії. Під час Першої Світової війни костел не постраждав, проте і цей храм не оминула доля з крадіжкою церковних дзвонів росіянами. У 1917 р. був поставлений французький дзвін для об’явлення тривог. У 1922 р. костел побілили з середини та ззовні.

Актуальним питанням для місцевої релігійної громади у міжвоєнний період була перебудова наявного костелу, кошти на це були зібрані, проте було визнано недоцільність та збитковості добудови до старого «малого» костелу каплиць та пресвітерію, тому архітектору було замовлено проект нового костелу. Вже у 1928 р. внаслідок розтріскування стін старого костелу, поруч розпочато будівництво нового. Відтак новий костел постав у 1930 році

По війні у костелі знаходився склад збіжжя та добрива. З 70-х рр. ХХ ст. тут мав місце спортзал. У 1989 р. у зв’язку з відсутністю римо-католицької громади костел був освячений як греко-католицька церква св. Михаїла.

Монументальна будівля костелу майстерно вписана у навколишній горбистий ландшафт. Велична споруда храму, збудована з великих блоків сірого грубо тесаного (рустованого) каменю, укріплена по периметру контрфорсами, справляє враження середньовічного оборонного костелу. Підсилюють таке враження високі вузькі вікна з вітражами, масивна вівтарна частина, що примикає північного фасаду, високий щипець та стрімка вежа сигнатурки.

Внутрішній простір храму розділений двома рядами колон на три нави. Спрощені колони спираються на масивні п'єдестали і завершуються широкими абаками, на які опираються прольоти хрестових склепінь. Склепіння апсиди опирається на п’я́ти, має ребра та розетку і нагадує готичне склепіння. Дерев’яне огородження хорів прикрашене аркатурою, що відсилає нас до  романського стилю.  Сьогоднішній Інтер’єр виконаний у блакитно-білих із золотом кольорах, що сприяє відчуттю піднесення. І ззовні костелу, і в середині гармонійно перепалилися між собою елементи різних стилів - готика, романський стиль, бароко, модерн і арт-деко.