Церква святої Трійці, що біля села Стіжок, розташована на місці давньоруського літописного міста Данилова. Заснування міста пов’язують із королем Данилом Романовичем або ж з його батьком князем Романом Мстиславовичем, що наказав з нагоди народження первістка Данила перейменувати фортецю, а згодом місто, на його честь.

     Існування на Даниловій горі саме міста, а не лише фортеці, довели результати археологічних досліджень, здійснених у 2017 році М. Ягодинською. Було виявлено фундаменти кам'яних споруд із керамічними та іншими речовими знахідками, які відносять його до першої половини XIII ст. – часів правління князів Романа Мстиславовича і його сина Данила Галицького.

Також були знайдені залишки залізорудного виробництва, кузні, косторізної майстерні, що підтверджує не лише оборонний, а й міський характер поселення.

     Слід зауважити, що це були не перші археологічні дослідження. У 60-х рр. минулого століття директор краєзнавчого музею в Кременці М. Островський провів дослідження городища на Даниловій горі, зробив його детальний план, а вже через кілька років П. Раппопортом були проведені подальші дослідження. Щодо досліджень поряд із сучасним кам’яним храмом, то П. Раппопорт виявив там залишки кам’яного фундаменту споруди, що мали ширину 10 м., який за його припущенням, міг бути фундаментом дерев’яної церкви, що передувала сучасній, кам’яній. Згідно ще однієї версії, залишки кам’яного фундаменту, є залишками Свято-Троїцького монастиря.

Данилів-град славний також тим, що був однією із чотирьох фортець, яка вистояла під час монгольської навали 1241 року. Через 15 років після першої монгольської облоги, місто змогло витримати ще одну атаку, через що, 1261 року Бурундай наказав Данилові і Василькові Романовичам «розметати» Данилів-град разом з іншими найбільш небезпечними для монголів фортецями.

     Попри існуючі переконання про те, що місто після цього вже не відродилося, дослідження ХХІ століття та архівні відкриття, зроблені відомим дослідником Волині Володимиром Собчуком, дають нові дані про історію Данилового града. Зокрема, у своїх працях він зазначає, що про Данилів, як оборонне поселення, є згадка у відомому польсько-литовському договорі 1366 року. А ось джерела ХV ст. про Данилів уже не згадують. З цього випливає, що оборонне поселення на Даниловій горі проіснувало ще біля ста років після того, як князі Романовичі його «розметали». Висловлюємо припущення, що фортеця на Даниловій горі мала для князів стратегічне значення і «зруйнували» вони його у такий спосіб, щоб було можливим швидке відновлення.

     Враховуючи, що археологічні дослідження на Даниловій горі велись спорадично і досліджена порівняно невелика площа, надіємось в майбутньому підтвердити ці дані ще й археологічно.

     Храм, який дійшов до нас датується досить широко ХІІІ-XVII ст. Історичні відомості про те ким він побудований - відсутні. На думку деяких істориків, основна частина храму може бути залишком замкового донжону. З ініціативи Преподобного Іова Ігумена Почаївського (1551-1651 р.н.), який в печері Данилової гори проводив свої молитовні роздуми, пам’ятку реконструйовано і розширено. Було прибудовано західний фасад з дзвіницею та сучасну привхідну частину.

     Церква св. Трійці на Даниловій горі була, як культовою, так і оборонною спорудою, про що свідчать мури будівлі: товщина стін – 1,08 м., а маленькі вікна знаходяться на висоті 2.5 м.

     Побудована церква із дикого каменю. Основна частина церкви - це однонефний і однокупольний храм з прямокутним приміщенням і півкруглою апсидою. Архітектурні форми лаконічно прості, стримані. В архітектурі інтер’єру поєднані строга простота оборонної споруди і затишність маленького парафіяльного храму. Центрична споруда завершується шестигранним барабаном з куполом. На жаль, первісний настінний розпис не зберігся. На зовнішній стіні храму є зображення ікони з’явлення Богородиці, а також великі ікони преп. Іова Почаївського та преп. Амфілохія.

     У церкві знаходилася чудотворна ікона Пресвятої Трійці в бронзовому окладі. Швидше за все – це копія саме той древньої ікони, що була намальована одним з ченців та про яку згадує вкінці XIX ст. відомий богослов і історик Микола Теодорович. За свідченнями жителів Стіжка її забрали до Почаєва. За переказами в церкві знаходилась велика бібіліотека. Від неї залишилося чотири книги, які ще у 1975 році перебували в місцевому краєзнавчому музеї.

     Тривалий час церква Святої Трійці служила людям вірою і правдою аж до 60-их років минулого століття, після чого була закрита радянською владою. Друге життя культова споруда отримала у 1989 році. Тоді місцеві майстри відремонтували дах (метрової товщини камінні стіни практично не потребували ремонту), і служби відновилися.

В сьогоднішній час двічі на рік – на Великдень і другий день Святої Трійці церкву відкривають. Тут відбуваються масові святкування Святої Трійці. З 2006 року до них приурочено фестиваль "Братина". У старому храмі відбуваються традиційні утреня і Служба Божа за участі священиків з навколишніх сіл.

 

     На вершині Чернечої гори (інша назва — Монастирок), оточеної лісом, височить одна з найкрасивіших пам’яток духовності, історії та архітектури України місцевого значення — церква Преображення Господнього. Збудований храм згідно напису над входом у 1600 році. У ХІІІ столітті на Чернечій горі знаходився Свято-Онуфріївський православний монастир, який з’єднувався підземним ходом із Старозбаразькою фортецею. Монастир із його дерев’яними укріпленнями, валом та ровом був частиною оборонного комплексу Старого Збаража.

     У ХV-XVI століттях монастир на чернечій горі почергово зазнає руйнувань та відбудовується, проте до кінця XVI укріплення Старого Збаража повністю руйнуються татарами, а на місці монастиря постає церква оборонного типу збудована старостою збаразьким – Григорієм Новицьким.

     Такий тип храмів найбільш поширений на Поділлі. Спасо-Преображенська церква має характерні особливості для часу її будівництва. Над притвором у ній збудовано двоярусну вежу-дзвіницю, що становить одне ціле з церквою. Звичайно, це теж одна з тодішніх потреб пристосувати споруду для оборони.

     Храм є тридільним і складається з гранчастої вівтарної частини та з квадратної вежі – дзвіниці, нижній ярус якої служив бабинцем, перекритим циліндричним склепінням. Деякі дослідники припускають, що дзвіниця-бабинець церкви до 1600 р. могли бути в’їздовою надбрамною вежею "старожитного монастиря". Про оборонний характер будівлі також свідчать: ширина мурів – 1.5 – 2 м., грубі склепіння, круглі і вузькі вікна, що в разі потреби могли слугувати бійницями.

     Вхід до церкви розташований не із західного, як зазвичай, боку, а з південного. Вхід обрамляє вирізаний із каменю карниз. Спочатку церква мала бані з 4-схилим гонтовим дахом із заломами. Пізніше до верхньої частини стін церкви буде добудовано карниз, а три об'єми храму увінчають декоративними главами. На стіні церкви з південного боку було влаштовано сонячний годинник.

     Згідно переказів, під час облоги Збаража козаками 1649 року Спасо-Преображенську церкву відвідував гетьман Богдан Хмельницький. Він подарував храму кілька ікон, проте їхня подальша доля невідома. У ході своїх відвидин Збаража в 1707 році, у храмі також міг молитись гетьман Іван Мазепа.

     Наприкінці ХVIІ століття монастир укотре постає з руїн з допомоги белзького воєводи князя Дмитра-Юрія Вишневецького. При Свято-Спаському монастирі існувала слов’яно-руська школа, заснована збаразьким міським братством. В школі навчалися юнаки-послушники, майбутні ченці. Школа їм давала основи наук, тут опановували церковно-слов’янську мову. Школа при монастирі проіснувала до 1700 р, цього ж року монастир став греко-католицьким.

     Вперше Василіанський греко-котолицький монастир згадується в “Ревізії Львівської митрополичої єпархії” в 1724 р. Можливо, тут проживало декілька монахів. Вже в 1738 р. Збаразька Василіанська фундація була приєднана до Теребовлянського монастиря. 8 серпня 1787 р. австрійський монарх Йосиф ІІ видав декрет про ліквідацію Збаразького Василіанського монастиря. 1 квітня 1788 р. житель міста Йоган Веллер купив за 8.300 римських Василіянський монастир. Згодом він розібрав чернечі келії, а камінь використав на будівництві фільварку на Малому Залужжі.

     З кінця ХVІІІ ст. Свято-Спаська церква стає парафіяльною в с. Залужжя. Церква Преображення Господнього в Залужжі була закрита радянською владою у 1963 р., відновлена 1989 р. З 1994 року входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля».