Сьогодні хочемо запропонувати вам екскурс південно-західною частиною Тернопільщини, де в рамках виконання ґрантового проєкту «Віртуальні 3-D тури унікальними оборонними пам`ятками Тернопільщини», за підтримки Українського культурного фонду, проводились зйомки трьох об’єктів оборонної архітектури — замків у Підзамочку і Золотому Потоці, Церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Кошилівцях. Ці унікальні оборонні споруди заслуговують уваги. Саме тому було створено відео-тури у форматі відео 360°, аби із цими об’єктами культурної спадщини могло познайомитись ширше коло людей не тільки з України, а й з усього світу. Пропонуємо вам низку світлин із закулісся процесу зйомок згаданих пам’яток.

     Про заснування фортеці у селі Підзамочок свідчить напис над головною в’їзною брамою. Початку його побудови у 1600 році сприяв власник довколишніх сіл Ян Кшиштоф Бучацький (Творовський). Підзамоцький замок разом із оборонними спорудами міста Бучача творили єдиний оборонний комплекс. Проте, дослідниця фортифікації Галичини XVI-XVII ст. О. Оконченко припускає, що новий кам’яний замок, міг бути оновленою версією замку, що розташовувався тут у попередній період: «Також можливе існування раніших укріплень на прямокутній території біля замку, який зберігся до нашого часу, оскільки прямокутна територія із двох сторін обмежена стрімкими схилами мису, що характерно для розташування замків у період, який передував масовому поширенню артилерії на цих територіях, тоді як зведення фортифікацій з п’ятикутним нарисом (датованих 1600 р.) могло бути наступним етапом будівництва цього замку».

      За формою фортеця наближена до п’ятикутника (іноді його форму у плані описують як трикутну), який різко звужується на півночі. Як і більшість замків краю, він побудований із каменю-пісковика. Дві найкоротші сторони – північна та південна – служили найбільш важливими оборонними вузлами. Замок належить до типів бастіонних укріплень, незважаючи на те, що лише три з п’яти фронтів можна назвати повноцінними бастіонними фронтами. Вежі і бастіони замку з'єднані між собою лініями кам'яних стін. Їх висота була відносно невелика – 4-6 метрів, а ширина - близько метра. Стіни прорізав рівень бійниць з арковими перемичками.

      Історія замку тісно пов’язана із родом Потоцьких у власність яких замок перейшов після смерті Яна Бучацького. Є відомості про те, що замок піддавався облозі козаків та найбільших руйнувань зазнав внаслідок турецької облоги 1676 року. У подальшому представники роду Потоцьких здійснюють спроби відбудувати замок та пристосувати його до житлових потреб. На початку ХІХ ст. Каетан і Павло Потоцькі вирішують розібрати мури замку, а каміння продати як будівельний матеріал. На даний момент фортеця є одним із об’єктів, що входить до Національного заповідника «Замки Тернопілля».

    Замок у Золотому Потоці зведений у 1601 році власником міста, брацлавським воєводою Стефаном Потоцьким з метою покращення оборонних спроможностей краю у боротьбі з набігами татар. Кращій обороноздатності замку сприяло його розташування на пагорбі над пологою долиною невеличкої річки. Золотопотіцький замок збудований з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору.

      За планувальною схемою являє собою квадрат з п’ятигранними наріжними баштами, що фланкують оборонні мури значно винесеними назовні гострокутними виступами. Вежі були трьохярусними з бійницями для гармат та ручної вогнепальної зброї. Ще одна - але вже чотирикутна, збудована посередині північно східної стіни. Перший її ярус служив брамою, а два верхні були житловими. Товщина фортечних мурів близько 2-х метрів, висота - понад 5 метрів. До північно-західної стіни був прибудований палац. Палац утворює північно-західну сторону замку прямокутний в плані, одноповерховий з склепінчастим підвалом.

      Це була улюблена резиденція Стефана Потоцького і його дружини Марії Могилянки. Твердиню не оминули буремні віхи XVII ст. Замок був захоплений ненадовго козаками та російськими військами, у 1676 р. зазнав руйнувань від турків. За час свого існування Золотопотіцький замок змінив багатьох господарів. Втративши оборонне значення у кінці XVIII ст., замок продовжував функціонувати, виконуючи житлову функцію до середини ХІХ ст. Після смерті Стефана ним протягом століття володіли різні відомі державні та політичні діячі з роду Потоцьких. Потім Золотий Потік перейшов до Людвіга та Ігнація Скварчинських, а після них – до Ольшевських. Останні побудували у 1840 р. поблизу замку маєток та реконструювали палац Потоцьких. Протягом ХІХ ст. часто змінювалися власники замку і палац переходив з рук в руки. В 1887 р. маєток купив Володимир Ґнєвош.

     У 1920-х рр. замкові мури починають розбирати на будівельний матеріал для спорудження паркового млина. Пожежа 1935 р. знищила замковий палац, але  власники відбудували споруду у 1938 р. Рештки самої фортеці піддали консервації. За радянської влади в замку короткий час діяла катівня НКВС, а пізніше різні державні районні установи.

     На теперішній час Золотопотіцька твердиня у порівнянні з іншими замками Тернопільської області є досить добре збереженою, завдяки роботам із консервації пам’ятки, що проводяться НЗ «Замки Тернопілля».

      У період пізнього середньовіччя оборонну роль в Україні відігравали не лише замки і фортеці, а й численні церкви і монастирі, про які неодноразово ми писали у своїх дописах. Цього разу звернемо свою увагу на Церкву Успіння Пресвятої Богородиці.

     Оборонна церква в селі Кошилівці постала у XVI столітті, про що сповіщає різьблений напис на фасаді дзвіниці: «1564». Як і більшість подільських храмів, вона тридільна. Незвичність її в тому, що церква «комбінована»: складається з двох ярусів. Перший ярус – мурований з товстими стінами і двома контрфорсами, про прилягають до бабинця із заходу. Колись над бабинцем підвищувалася оборонна башта, розібрана у XVIII столітті. Другий ярус храму – дерев’яний і більше нагадує окрему триверху дерев’яну церкву, ніж частину оборонного храму. Але так було не завжди: раніше храм мав кам’яні склепіння. При перебудові у XVIII ст. церква отримала дерев’яне завершення у вигляді трьох об’ємів із дерев’яними верхами, покритими ґонтом. Пізніше, у ХІХ столітті біля вівтарної частини з’явилася кам’яна прибудова. В інтер'єрі у нижній частині храму і по віконних прорізах добре видно товщину потужних мурів. Якщо ж подивитися вгору – можна побачити типовий інтер'єр української дерев'яної церкви.

      На захід від церкви стоїть двоярусна дзвіниця з наскрізним проїздом, як раніше слугувала входом на храмове подвір’я. Перший її ярус мурований із товстими стінами. Другий являє собою відкриту дерев’яну аркаду і колись була вкрита ґонтом – типовий прийом для української народної архітектури.

     Під час проведення ремонтних робіт у 2000-х роках храм втратив значну частину архаїчних рис, що свідчили про оборонну функцію. Дзвіниця збереглася до наших часів відносно добре, хоч її верхня частина перебудована.